Десь, мабудь у полумьяному диму над світанком східної України, зараз народжується справжня свобода.

Справжня Вільна Свобода. Така, що світ ще не бачив, тільки у книжках читав та у мріях бачив.
Вона стоїть на наших трьох китах - жага до життя, завзяття до справи і діла, любов до світла.

Я знаю, що вона народжується у потугах болю. Але хто так не народжувався? Болить, ріже, кровоточе. Але від майбутньої радості на сердці легшає. Бо ми знаємо, що з цього зросте.

Так?

мама, привет.
я в порядке, меня кормят три раза в день. покупают сладкое к чаю и спрашивают про учёбу.
мам, у даши отличная семья. чем-то напоминает нашу, только папа с мамой разговаривают больше двух слов.
моя родная, я чувствую себя комфортно и даже привыкла к холоду. я чувствую себя как в каком-то сериале про крутых подростков, вот только у меня нет здесь друзей.
знаешь, мама, мне каждый раз страшно, когда я вижу, что в нашем городе тревога. боюсь, что ракета попадёт в наш дом, а ты ведь только недавно исполнила мою мечту.
мамочка, моя одежда пахнет другим порошком и я уже не помню, как пахнет наш дом. самое ужасное, я не помню, как пахнешь ты.
ма, меня никто не целую перед сном и когда даша в хельсинки, я засыпаю одна в комнате. ты же знаешь, как мне страшно спать одной.
мам, я согласна на то, чтобы костя работал каждый день и надоедал своими расспросами.
мне страшно, что мы действительно можем больше не увидеться, что что-то произойдёт.
страшно, что пришлось повзрослеть так рано.
да, мне уже 20, но я думала, что до конца бакалавриата я буду рядом с тобой.
мама, я помогаю по дому. прости, что не делала этого для тебя.
ты говоришь, что я стала сильнее тебя, но как же мне хочется посидеть с тобой в обнимку.
мамочка, ты такая красивая. у вас там тепло и ты уже можешь носить свои любимые юбки. жаль, что я не могу помогать тебе с выбором одежды.
возможно мне стоило остаться с тобой, но я не знаю, как было бы правильно.
мама, я безумно скучаю и не знаю как быть. мне нравится, когда ты готовишь нам завтрак. нравится, когда обнимаешь.
я нашла тут кинотеатр, но как я пойду без тебя туда?
мам, я в тепле и в уюте. сегодня меняли постель и ели вкусный обед. ты расстроишься, если узнаешь, что я кушала фасоль.
ма, я стараюсь быть сильной, но очень сложно. атмосфера в доме хорошая, семейная, но иногда трудно. очень сильно хочется домой.
надеюсь, что ты передаёшь галюсе от меня приветы и говоришь о том, как сильно я её люблю.
мам, наверное, я ещё ребёнок. оставлять тебя на платформе было крайне больно. было ощущение, что уезжаю на соревнования, но оно быстро пропало.
мама, ещё одна моя мечта осуществилась благодаря тебе, но, к сожалению, не в то время.
я ужасно скучаю и хочу вернуться.
забери меня.
я так хочу домой.

дякую кожному, хто залишає тут свої історії про війну.
це та пам'ять, що житиме вічно не лише у ваших серцях,
це та пам'ять, яка вимагає від нас, щоб ніхто і ніколи про це не забув.
давайте берегти її разом. 💙💛

ніч.
перед очима й досі стоять картини притулку для тварин у Бородянці. купи мертвих песиків, які лежать один біля одного. худі, поранені і покинуті…

день.
читаю новини про те, що більше не залишилось нічого від екопарку у Харкові і думають над тим, щоб приспати тих тварин, що залишилися, і просто не можу зупинити сльози.
тигри, леви, ведмеді…
я гуляла тими стежками та бачила кожного з них.

ця війна торкнулася усього навколо, знівечила їхні життя та саму суть.
суцільна розруха як в голові, так і навкруги.

і коли здається, що тебе вже ніщо не здивує і ти тримаєшся - кожного разу з'являється щось нове, що добиває.

боже, дай нам сил усе це пережити і не з'їхати з глузду.

My feelings can't find a place… It's not an end-of-the-world movie, it's 2022, the 21st century, the center of Europe.

I couldn’t even expect that the liberation of our territory would not be a good new, but the tragedy that befell us all.

It is hard to imagine how these people, my people, might have felt. I can only guess that, Save God, if I were there, I would probably wish I were dead. These crimes are not even against Ukrainians, they are crimes against all humanity, against what the word "humanity" means. This is genocide and atrocity.

I probably won't surprise most of my friends, but there's a small chance that someone who didn't know this before - will read this facts:

The following locations are pictured - Bucha, Irpen, Gostomel (Kyiv region):

- Male civilians of these cities were tortured (remember that we don’t know how long and how brutally they could torture all these people), then killed, shot.
- Girls, women, children (some of them under 10 years old) - were raped (for days), beaten up and then killed.
- There were cases of people set on fire (probably they were alive)
- Many elderly people were also shot
- Even their pets were shot

Of course we are not even talking about the fact that people were under constant bombardment in conditions of humanitarian disaster, without food and water…

If you still have not realized enough the scale of the tragedy - just imagine that the people on the photos - could have been your mother, father, daughter, your love and even your cat…

More than anything, I want every drop of spilled Ukrainian blood to fall heavily on the shoulders of every citizen of this piss-poor fucking hellhole for centuries…

40-Й ДЕНЬ СМЕРТІ ЛЮДЯНОСТІ НА ЦІЙ ПЛАНЕТІ.

коня, о котором отец по просьбе подруги заботился, убило. ту конюшню из гостомеля спалили, а в этой заморили голодом и постреляли.

я видела фотографии зоопарка. говорят, застрелили двоих бизонов.

если поднялась рука на животное, которое не несет опасности, что тогда они делали со всеми нашими людьми.

а мы думали, что 45 тысяч мешков для трупов, приказ о новых стандартах массовых захоронений и мобильные крематории - это они для себя везли. глядя на жженые автозаки с их мусорами и наших людей со связанными руками, очевидно, крематории были, чтобы этих людей никто не нашел.

наверное, конец света действительно наступил, и из ада вылезли черти

очень показательно, что ебуча фашня все расставит запятые, вытащит из залупы словарь и все самые громко звучащие слова использует, будет что-то там с напыщеными щеками пиздеть про массы, и психологию толпы, что не надо быть эмоциональным и злым, не можна мстить повинні ми любить всіх підарасів злодіїв убивць, а потом на первом же пошел нахуй пожелает хорошего геноцида в ответ, скажет, что как же вы суки не понимаете, мы же вам добра желали, а вьі не хотите нам за это ноги целовать, и еще и зиганет, наверное, от переизбытка эмоций.

Скільки ще життів мають забрати, щоб наші люди усвідомили, що немає «хароший рускіх»? Є тільки ті, які рятують свої дупи.
Зараз фейс активно агітує «мір ва всьом мірє» і грає роль сумлінного активіста. В реальності він просто звалив з рашки і тому такий смілий. Всі вже забули його трек «я роняю запад» і інтерв‘ю у дудя, де останній спитав, що він скаже пукіну при зустрічі, на що фейс відповів: «спасибо, что уронили запад». Все ще «хароший рускій»?
У мене була подруга з Москви, з якою ми спілкувалися з 2009 року. Думаєте, вона якось підтримала мене? 24-го вона лише залила сторіз, в якій було шось про «двойниє стандарти», і спитала, чи правда то все про втрати серед цивільних. На мої розповіді вона вже не відповідала. Навіть не читала. А потім взагалі знесла свою інсту «чіста із прінципа».
Також у мене був друг з Уфи. Перший час ще було ок, поки він не взяв на себе роль експерта і не почав мені розповідати про правильність анексії Криму, про те, що Донбас розстрілювали наші війська і катували там людей, а ще сказав, що його друга призвали і якщо доведеться, він буде вбивати. Останньою краплею стало те, що коли я почала писати про знайомих з Донбасу і що вони мені розповідали, він відповів: «мнє всьо равно, што там гаварят какіє-та люді, я пасматрєл фільм пра Данбас». Думаю, цілком очевидно, куди я його послала.
І таких історій тисячі. Тисячі історій про те, як «харошиє рускіє» просто виправдовуються і рятують свої дупи, бо їх країна зараз в повній жопі.

Я не можу нікому відповісти.
Подруги з росії пишуть: "мы не знаем, что сказать". Ну а від мене що хочете почути? Мені також немає чого сказати.

Стала писати паперовий щоденник. "Час війни". Бачила такі у музеї жертв голокосту в Берліні. Ах, ну як можно було уявити, що я сама можу такий писати.

Хочу додому. Києву мій, як я хочу до тебе.

Я до последнего старалась не ненавидеть русских.
До Мариуполя.
До Чернигова.
До Бучи.
До Ирпеня.
До Гостомеля.
До пальбы по гражданским в своём родном Херсоне.

Смерть для них роскошь.

А с русскими солдатами пусть сделают то, что они сделали с украинцами.