з черговою річницею революції гідності.
не забуваєте,
що вона у вас є,
а у русні нема.

Сиджу без світла і дивлюсь відео з Херсону. Реву як скотина. Слава Україні!

Нарешті частина мого дому ВДОМА. Чекаю звільнення Нової Каховки ♥

Сподіваюсь, що скоро відновлять зв'язок і світло в селі, відновлять дороги трохи і я помчу до своїх.

Хоча, я вже максимально налаштована йти туди пішки і трохи відчуваю себе паскудою, бо ще не біля бабусі з дідусем.

жити за графіком відключення світла, це зовсім не складно.
головне без русні.

«Дикий звір».

Чомусь перші асоціації: це щось про вовків або лисиць. Про небезпечних, про тих, хто має гострі зуби і кігті. Потенційна загроза.

Але ж зайці теж бувають дикими.

«Дикий» не завжди значить хижак.
Це означає те, що доведеться відвойовувати довіру. І приручити буде складніше.

Колишніх РХПшників, як і наркоманів, не буває.

Сьогодні знов з нічого істерично розридалась. Вже таке було пару разів. А стається це через те, що різко згадую 24 лютого. Згадую свої емоції. Виходить, то шо, травма?

А після схопила така злість на цих паскуд, росіян, які ВЗАГАЛІ не з цієї планети.

Кожен день, складається враження, що я роблю щось не так.
Або просто ще не час для щастя.
Просто треба трошки терпіння.

хочеться вити як той пес з Дніпра.
і рвати їх голими руками.
на шматки.
усіх без винятку.
бо ніяких виправдань немає цим нелюдам.
жодного.

Заметила, что Инстаграм стал мне рекламировать на подписку мою сестру из москвы. Только вот мы были подписаны друг на друга всё это время, поэтому, думаю, она отписалась от меня, и меня от себя отписала когда-то недавно. Наверное, её оскорбляют мои высказывания о россии в постах. Или мои истории, иллюстрирующие то, что ежедневно творит её страна с моим Харьковом, где мы, кстати, вместе выросли. А может ей стыдно, что она и не подумала спросить «живы ли вы?» с начала войны, поэтому удобнее конечно не попадаться ей на глаза. Или вообще надоело смотреть у меня в профиле то на разрушения, то на трупы, ведь уже пол года одно и то же, ну сколько можно уже пичкать себя негативом-то, жизнь же продолжается.
Я не представляю, чтобы мы когда-либо ещё общались.

серпень був дуже тяжким.
я не хочу це пам*ятати, тому це назавжди залишиться просто пережитим досвідом.
але є і плюси.
на благодійному івенті до для Незалежності, який я створила своїм власними руками з крупиць, ми зібрали 30к для українських парамедиків. це не багато, але це тільки початок,
вірніше продовження.
ніщо мене не зупинить.
бути українцем - не боятися смерті.

з днем Незалежності, Україно!
ми будемо боротися до кінця.

Боже, коли вже вся русня здохне.
Вже нема сил.