в мене вперше в житті є реальна мотивація
(мс пєтя:
"життя цікаве і мотивація то є сильна
філософія, психологія")
шось робити
бо коли є загроза що твоя країна може бути окупована
треба зробити усе можливе щоб цього не сталося
і якщо ти сам собі не можеш допомогти, то як ти зможеш допомогти країні?

це дійсно дуже страшно
перемоги ще не було
але я в неї вірю

мамуль, мамулєчка, давай нада свалівать атсюда
нада да нада єхать, нєт ета уже какой-то треш

мітинги тепер мій улюблений спосіб проводити час
коли купа думок і почуттів переповнюють, це єдине місце де їх можна виплеснути на повну
навіть просто стоячи в толпі, спостерігаючи за іншими людьми які прийшли сюди, дає хоч якусь краплю спокою і наповнює силою
іноді пробиває на сльози
і кожний новий протест після якоїсь нової жахливої події відчувається зовсім по іншому

із трепетом згадую день єднання у Києві 16 лютого, коли ми спускалися ходою до Майдана, я дивилася на цих людей і думала як це чудово, що перед обличчям страшної загрози ми вийшли і повторювали що українці чинитимуть опір

тепер я точно знаю що моє життя ніколи не буде позбавленим сенсу, щоб в мене не сталося, я завжди буду відстоювати українське і підтримувати рідну культуру.
така проста річ, але така необхідна і важка, якщо ти українець, якого хочуть знищити

ну нарешті я дожилася до почесного звання укр-націоналіста екей нациста
життя прожите недарма
кожного поважаючего себе українця хоч раз у житті повинні назвати саме нацистом, інакше нецікаво

"незнання історії не звільняє від відповідальності"

напевно треба знов шукати нову роботу
але так впадлу
може після літа?

чому я хочу повернутися в Україну попри війну?
бо вдома й стіни помага

бля може камбекнуться у твітер
кажуть там прикольний українській двіж

а в телефоні я залипаю шо так шо так

плюс можна всраться анонімно, все як я люблю