Цього року у мене не виходить читати нонфікшн, ніяк не лізе. Торік у мене було прочитано доволі багато такої літератури, як на тему сценаристики й фемінізму, так і якісь більш узагальнені. З художніми тільки ніяк не складалось.
2022 же навпаки став для мене роком художніх книжок.
Таке відчуття, ніби читати щось інше просто не має сенсу. Для чого всі ті мрії, коли твоє життя може зламатись за якісь кілька годин, зруйнується вщент і тобі знову доведеться вчитися жити це життя заново.

Питання в тому, яким може бути майбутнє і чи варто витрачати час на ці всі книжки, на знання, які так тісно пов'язані з мовою. Як показало життя – треба мати якісь навички, що не пов'язані з мовою. Але в мене таких немає. І книжок на подібні теми теж немає.
Тому з головою поринаю в чуже життя, живлюсь історіями інших, нехай і вигаданих, людей та уникаю думок про реальність, про майбутнє, про те, що половина прожитого мною життя просто втратила свій сенс…

правда у тому, що нам однаково важко боротися з цим усім.

Почала задумуватись, щоб піти в ЗСУ. Якщо чесно, попри всю любов до життя, думка про смерть на фронті заради наших людей - не лякає. І це дивно, бо ще пару місяців тому я боялась. Від того, щоб піти і встати в чергу у військоматі, стримує думка про батьків і небайдужих до мене людей. Вони точно будуть проти і цей супротив я не зможу здолати. Поки що. Може згодом це бажання стане виразнішим.

після кожного слова я натискаю space, а потім - delete. закономірно. стільки разів я намагалася скласти всі свої почуття і спогади докупи - це не так просто. я не хочу цю реальність, я постійно пишу абстрактно. мій мозок абстрагується від подій вдома і покриває все тоненькою напівпрозорою плівкою.
від початку війни і до невідомого мені кінця так буде. тому що людині, людям, народу необхідно ще багато часу, щоб відрефлексувати це.
поки що я пишу вірші. багато ностальгії. смуток і туга за домом.
"тобі так пощастило". але якою ціною?

вже було, але нічого не змінилося.

СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,

від усього серця бажаю всій русні дохнути від ракет,
дивитися як ваших дітей та близьких розриває на шматки,
щоб ви сука виздихали.

люди, не вбивайте себе,
вбивайте русню і буде вам щастя, людям - користь.

бути переселенцем - це як жити не своє життя.
це постійно бути поза зоною комфорту та звикати до усього нового. хоч воно й тимчасове.
це не мати власної кімнати.
це не мати власних речей. або мати їх, але десь дуже далеко.
це жити з людьми, з якими тобі не хочеться жити. і постійно домовлятися. і знаходити компроміси. і постійно через це дратуватися.
це витрачати більше ніж заробляти. або дуже впритул. бо у більшості випадків тобі треба купити щось, що коштує дорожче. або у тебе вже є, але за сотні кілометрів. це витрати на людей, яких ти опікуєш, як тут і зараз, так і там, на передовій.
це постійно бути далеко від близьких та друзів. та коханої людини. і постійно відчувати самотність та відсутність людського тепла.
це постійно думати, що ти чогось не знаєш.
це майже не мати власних речей, бо треба ділитися з тими, хто цього потребує.
це постійно жити в телефоні.

це дуже важко.
і дуже набридло.
можна вже мене просто чимось в'їбе, будь ласка?

Через сутки я буду в Украине, через сутки я буду с тобой 🇺🇦 ❤️

Щось я розклеїлася. І у Німеччині відчуваю себе чужою кожної хвилини. І вдома страшно знаходитися, тому що там стає неспокійно. Заспокоюю себе тим, що поки що немає прямої загрози (окрім ракетних ударів, звісно. Але від цього ніхто не застрахований). Але напружена атмосфера страху та очікування чогось поганого відчувається навіть на відстані. Але все одно є люди продовжують працювати і жити далі. Можливо якщо і я почну ходити на роботу та робити щось корисне, буду почуватися краще.

Завтра вже від'їжджаємо до України. Взяли дорогі квитки на потяг та автобуси. Потрібно зараз збирати речі. Можливого, якщо почну рухатися і займу себе якоюсь справою, знову ж таки, стане легше. Приходила попрощатися господиня. Було трохи ніяково, але дуже мило. Хоч ми і намагалися спілкуватися і пізнати один одного краще, але відчувається, що ми все ж таки чужі для неї люди. І що у неї є своє життя і свої проблеми. А вона не наймалася нас годувати чи розважати. І це мабуть головна різниця у наших менталітетах. Мені здається, якби я була приймаючою стороною для біженців, я б їх кормила, водила гуляти і переживала про них кожну хвилину. І мабуть вигоріла вже через тиждень лол тож хто знає, можливо саме її підхід найбільш раціональний і правильний.

А ще я бачу у неї риси, притаманні людині, яка довгий час ходить на психотерапію. Такий здоровий егоїзм, коли цінуєш свій час, свої сили і в першу чергу думаєш про себе і своє життя. У неї п'ятеро дітей, у трьох з яких якась генетична хвороба. Їх колишній чоловік і вона виявились носіями мутованого гену, що призвело до хвороби у їх дітей. У двох середніх дівчаток хвороба вже проявилась, порушилась хода та когнітивні навички. Найменший, хлопчик 3х років також має генну помилку, але поки що прояви відсутні, тож він добре себе почуває і поводить себе як здоровий і активний хлопець його віку. Якби я була на її місці, я б мабуть пішла та втопилася разом з тими дітьми. Якщо подумати про їх майбутнє - холоне кров у жилах, бо там немає жодного просвіту, з часом відкат у навичках буде все більший, поки не дійде до стану овоча, а потім смерть.

Але я захоплююся цією жінкою. Розлучилася з чоловіком, проходить психотерапію (і мабуть приймає антидепресанти, бо бачила у неї ці препарати), має бойфренда і вони виглядають дуже закоханими один у одного. Бігає на побачення та ночує у нього, як я розумію, при першій же можливості. Поділили проживання дітей: тиждень діти живуть у колишнього чоловіка, тиждень у неї. Тож всі мають змогу відпочити та побудувати власне життя. Тож вона не ридає над ситуацією, не губить своє життя заради життя дітей, а намагається бути спокійною і щасливою. Думаю, у неї дуже гарний психотерапевт.

Тож, буду надихатися позитивним прикладом сильних жінок навколо мене і також будувати своє щастя. Трохи плакали, теперь піду вип'ю чаю і буду збирати речі.

В воскресенье я снова горько плакала по дому.

Мы поехали выбирать вино мне на выпускной.

На полке стояло пару бутылок вина Князя Трубецкого… Остатки того, что успели привести перед войной.

Эта винодельня в соседнем селе, а сам замок Князя Трубецкого находится в моём.

Уже месяц нет украинской связи с домом. Мне удалось поговорить 4 раза со своими где-то по минуте в целом.
4 ебучих минуты за месяц!

Бабушка каждый раз во время разговора плачет.

Надеюсь, что в скором времени зсу выгонят ебучих русских солдат из моего дома.

Оккупанты разворовали слишком многие заводы. Да отсохнут заживо руки тех, кто вывозил чужую технику, продукты, пытал и убивал людей.

Вчора їхала в маршрутці і помітила одного чоловіка в салоні. Він був вдягнутий у старий одяг, але дуже охайний. Брюки, туфлі, затерте до півпрозорості поло, під яким видно біленьку майку. Сивий. І обличчя виглядало неймовірно добрим, трохи усміхненим. Виходячи, він подякував водію і побажав гарного дня, обережно спустився зі сходів і пішов собі.

Я уявила, що ця людина живе своє спокійне життя. Щасливий, маючи те, що є. Нікого не ображає, а просто собі живе. І мені чомусь захотілось плакати.

СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,
СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ, СМЕРТЬ РУСНІ,

Как сказал наш студио-менеджер: «Никаких русских мы на работу не берём, ни родственников, ни знакомых, ни хороших русских. Хорошие русские - мертвые русские, а они не работают.»